Переглядів: 211 | 12.09.2020 - 08:43

Тому я підтримую РУХ…: неприховані думки напередодні місцевих виборів в Україні 2020

Маріан ТОКАР, професор, редактор Альманаху “Українське Державотворення”

Напередодні чергових місцевих виборів в Україні, проведення яких заплановане на 25 жовтня 2020 року, неабияк пожвавився політико-партійний спектр життя українського суспільства. Партії повернулися лицем до людей, поки що лише з намаганням сподобатися і залучити до своєї розкрутки якомога більше громадян. Зараз не про обіцянки і можливості. Мова саме про організації та довіру до них. А можливо, слід говорити навпаки – про їхню довіру до нас, громадян! Сьогодні на Закарпатті маємо різноманітні партійні проекти – традиційні (історичні), парламентські (владні й опозиційні), регіональні (ребрендингові) партії. В сучасних умовах українського державотворення я б їх всіх ще поділяв на українські (національні), антиукраїнські (проросійські) й сірі (себе вони називають хто «ліберальними», хто «лібертаріанськими», а класики називали просто «болотом»). Зроблю лише декілька особистих коротких акцентів, які в мене вже не викликають сумніву й не змушують витрачати час на предметні дискусії, наголосивши при цьому, що ніколи не був і не є на даний час членом жодної політичної партії!

Перше. Абсолютно не буду витрачати час на антиукраїнські політсили під «олійними» для вічно голодного «насєлєнія» назвами «за життя», за таке ж «майбутнє» і т.д. Це все вороже для всього українського буття!

Друге. Новітнє явище в сучасній українській партології та електоральній історії – ребрендингові партії. Особливо їх поява відчутна в регіонах, зокрема на Закарпатті. Головна суть – під «локал-патріотичними», «домашніми» й «командними» ребрендами приховані не стільки інтереси закарпатців, скільки інтереси конкретних олігархо-бізнесових клік. Механізми пропаганди таких політгруп зазвичай копіюють стиль «Слуги народу» – «про все і ні про що» та базуються на подібній кадровій політиці, популізмі й регіональних почуттях закарпатців.

Третє. Доля проукраїнських парламентських партій на місцевих виборах, очевидно, складеться по-різному. «Батьківщина», як масова партія (блок), через політику її центру й регіональний «розпродаж» осередків розсипається, «Голос» став безголосим, «ЄС» – одинаком.

Про останній акцент трохи ширше. Головна фішка українських партій, які себе відносять до націонал-патріотичних сил на всіх виборчих процесах – їхня єдність! Найперше, мова про «Європейську солідарність», «Свободу»,  «Народний Рух України», «Альтернативу» і «Національний корпус», варіативність «Республіканських», «Народних» та інших партій. Спільність ідей, а подекуди і напрямів діяльності не піддається значним сумнівам. Але попри зовнішню гру на публіку найбільш популярних із них, на жаль, відчутним є паразитування на цій темі. Як результат, на Закарпатті (та й загалом по Україні) такої коаліції знову не буде. Причина? Амбіції більших партструктур цього спрямування – одноосібний героїзм (привласнення здобутків Незалежності, Революції Гідності, захисту від російської агресії), олігархічні «хвости», фінанси, кукловодство, воля (чи безвольність) регіональних лідерів та ін. Принаймні, так виходить на даний момент після моніторингу даного питання й спроб бодай якимось чином пов’язати голослівні обіцянки осередків цих партій із об’єктивним бажанням їх реалізувати. Все!

 У такій ситуації я, як дослідник історії та сучасності українського державотворення, автор наукових праць про політичні партії та громадські організації Закарпаття й України, у тому числі про організації, що брали безпосередню участь у становленні Незалежності України, зокрема про Народний Рух України, переконаний у своєму виборі й обираю традиційну, історичну, українську політичну силу, яка, вважаю, враховуючи вище сказане, має моральне право йти на місцеві вибори самостійно й відкрито виказувати свою чітку позицію у всіх державотворчих та місцевих питаннях!

Я від щирого серця підтримую Народний Рух України тим більше, коли чую від «партнерів» та «опонентів», що Рух свою історичну місію виконав, виборовши для українців Незалежність Держави і далі йому немає чого робити. Так, тоді на зламі 1980-х – 1990-х років він стояв у авангарді борців за Незалежність України. Але спостерігаючи цинічну дволикість націонал-патріотичних сил, які на публіку говорять про «єднання», а під час конкретних зустрічей відмовчуються і «футболять», то вибачайте! Рух діятиме! Тоді він виборов Незалежність, а сьогодні – час відстоювати цю Незалежність і боротися, по-перше, із зовнішніми та внутрішніми проросійськими агентами впливу, які шляхом «мижебратської» ідеології тримають українців на рабському повідку, а по-друге, із недоелітними політиканами та їхніми політичними командами й ребрендингованими олігарх-клубами, що за допомогою «маслохлібного» та «регіонального» популізму дурманять голови громадян.

Я від душі підтримую Народний Рух України тут, в Ужгороді та на Закарпатті, тому що це організація, в лавах якої перебувала найкраща когорта творчої інтелігенції – діячі культури, письменники, митці, музиканти, педагоги, науковці, а також підприємці, військові, спортсмени, медики, представники майже всіх соціальних груп і різних національностей, котрі стали обличчям Закарпатського Руху й прославили цей регіон не тільки в Україні, а й за її кордонами. Звісно, не обійшлося без зрадників та інших партійних шкідників, які в «овечій шкурі» тулилися свого часу до Чорновола, Скунця, Чендея… Є й такі, хто навіть сьогодні, дещо забувши про свої «подвиги», де-не-де намагається пропіаритися Рухом. Тому я тим більше підтримую Рух, бо є ще що написати про його долю та цих «дійових» осіб… Хоча, більше, звісно, слід пам’ятати про справжніх рухівців та їх справи, а не витрачати час на непотріб…

Я підтримую Народний Рух України в Ужгороді й тому, що сьогодні він вже став іншим. У нього молоде, інтелектуальне, патріотичне, повне запалу й жаги до кращого життя обличчя! І найголовніше – завдяки таким людям, справжнім громадянам, патріотам України, Закарпаття, Ужгорода, котрі хочуть і знають як жити в мирі, єдності й добробуті – є впевненість у завтрашньому дні! Тому я підтримую РУХ…

Маріан ТОКАР,

редактор Альманаху «Українське Державотворення» (Ужгород)