Переглядів: 179 | 21.06.2020 - 14:10

Маріан Токар: ОТГ + ГО = перспективна формула успіху та соціальна відповідальність кожного

Багатостраждальний процес децентралізації в Україні бодай у одному питанні має незворотній ефект – творення об’єднаних територіальних громад (ОТГ) переходить у завершальну фазу. Увага до цієї низової ланки публічного управління не випадкова і не може бути легковажною з боку центральної та регіональної влади. Адже, якщо слідкувати за задумом реалізаторів реформи, адміністративно-територіальна складова поміж іншого, робить акцент не тільки на прагматичному перекроюванні меж територій життєдіяльності та господарювання місцевих громад, а найбільше – на ефективній публічно-управлінській парадигмі. Цей процес має завершитися у жовтні 2020 року, коли місцеві громади обиратимуть свої керівні органи на новій територіально-управлінській основі. Саме в територіальну організацію влади має бути закладено фундамент майбутньої спроможності місцевих громад.

Ураховуючи цей момент, дозволимо собі поділитися деякими міркуваннями з приводу вмотивованої співпраці громад із громадськими організаціями (ГО), які мають поки прихований потенціал організаційної актуалізації та добрі перспективи пожвавлення міжсуб’єктної взаємодії з високою вірогідністю досягнення об’єктивно успішних результатів. На таку думку нас наштовхують дискусії навколо питань щодо спроможності / неспроможності ОТГ вирішувати місцеві проблеми власними силами. Адже сумніви небезпідставні через питання наявності відповідних ресурсів, і не тільки матеріальних, але й людських (інтелектуальних тощо). Наголосимо, що наші думки аж ніяк не претендують на виключну роль і є скоріше роздумами щодо мотивації громад до акцентованого позиціювання в сучасній системі публічно-управлінських відносин.

Отже, розглянемо декілька сюжетних ліній, при яких може успішно спрацювати формула публічної взаємодії «ОТГ + ГО» в нових українських реаліях. У великомасштабній системі публічного управління два означені вище суб’єкти ніби існують паралельно один до одного. ОТГ є продуктом місцевого самоврядування, а в частині управлінської складової – наділена представницькими й виконавчими функціями, має відповідні адміністрацію та управління (голова, староста). З іншого боку, виходячи із сучасного розуміння суті децентралізації в напрямку поглиблення публічно-управлінських відносин, ОТГ – це громадське управління. На цьому рівні з’являються й об’єднання громадян, з яких різновидність ГО мають найпоширеніше функціонування. На нашу думку, саме вони покликані до суспільно-корисної дії й можуть стати ефективним партнером сучасних ОТГ в Україні [1, с. 33].

Сьогодні ГО уже виконали значну допоміжну роль у процес децентралізації та легалізації ОТГ. Наприклад, громадські організації чи не першими стали на публічний захист основоположного принципу ОТГ – права на добровільність її творення й виступили проти втручання і перешкоджання регіональної влади у механізм волевиявлення. По-друге, завдяки принципової позиції ГО в багатьох регіонах було знято питання затримки рішень щодо висновків і блокування процесу схвалення місцевою владою перспективних планів розвитку ОТГ. Відтак, на літо 2020 року в Україні понад тисяча ОТГ отримали легалізацію [3].

Разом із тим, актуальними на сьогодні залишаються проблеми недовіри громадян до ГО й нерозуміння у можливості співпраці з нею, а також байдужість значної частини місцевих жителів до цього процесу загалом. У цьому контексті, на наш погляд, важливу роль повинна відіграти громадянська активність і, зокрема, діяльність громадських організацій, яким функціонально під силу забезпечити не тільки плавність перехідного процесу цієї складової реформи, а й у подальшому стати активним учасником життєдіяльності територіальних громад.

Найпростіше, що може функціонально взяти на себе ГО – виконання природної інформаційно-просвітницької місії. Синергія взаємодії двох громадських інституцій може вселити віру у власні сили та можливості. Відчуття потрібності у суспільстві є важливою ознакою демократії, а публічне управління дає можливість реалізувати це на практиці. Адже в центрі уваги суспільно-корисної дії як ОТГ, так і ГО постає людина, її погляди на життя, її публічні інтереси. Можливість співучасті громадян у реалізації державних функцій – серйозний крок у розвитку публічного управління. Проте, на жаль, більшість громадян сьогодні ще не готові до активного індивідуального прояву своєї громадянської позиції, але схильні її проголосити колективно, особливо для вирішення нагальних питань їхньої життєдіяльності. Тому ГО варто працювати над зростанням авторитету об’єднань громадян як інструменту, що дієво репрезентує публічні інтереси громадянського загалу в суспільно-державному середовищі. Співпраця з ОТГ, вважаємо, є чудовим шансом для цього. Відрадно, що подібна практика вже успішно існує в окремих регіонах України і має добрі перспективи для поширення по всій країні [2].

Обґрунтовуємо можливості співпраці суспільно-корисної ГО із ОТГ із таких позицій як мотиваційна, кадрова, функціональна та інноваційна [4, с. 178–179].

  1. Мотиваційна складовазакладена у відновленні довіри громадян до владних інституцій і запобіганні процесам нехтування органами місцевої влади актуальних питань життєдіяльності громадян. Свою діяльність ГО спрямовує на їхнє заохочення до вияву активної громадянської позиції, стимулювання самоорганізації та культури участі в житті громади. Розробка консенсусного стратегічного планування та узгодження стратегії розвитку громади через постійний моніторинг конкретних запитів і актуальних проблем громади – це потенційна можливість ГО поєднати інтереси всіх зацікавлених сторін. Важлива увага до всіх нюансів, від яких залежить розвиток ОТГ, тому підходи до вирішення завдань повинні бути свого роду унікальними. З іншого боку, це розвантажить органи влади, оптимізує взаємодію громади і влади, підвищить ефективність роботи та імідж сторін, спонукатиме до конструктивного діалогу між ними.
  2. Кадровий потенціал криється у тому, що ГО як незалежна інституція громадянського суспільства має можливість залучити різногалузевих фахівців та експертів до оцінки реальних перспектив створення ОТГ, а після цього – визначення її об’єктивного місця в територіальному середовищі та й у регіональному житті загалом. Мова йде не тільки про комплекс моніторинго-прогностичних послуг з вивчення стану і спроможності ОТГ, а й про іншу науково-практичну дослідницьку процедуру. ГО може забезпечити й правову допомогу в процесі становлення ОТГ та здійснювати інформаційно-просвітницький супровід її життєдіяльності. Відповідно, використання кадрового потенціалу може мати різнобічне виявлення у змісті функціональних можливостей і бажань громади.
  3. До функціональної позиції відносимо візуалізацію можливості надання громаді різних послуг, серед яких переважатимуть соціальні, правові, екологічні, культурно-просвітницькі, господарсько-економічні та комунальні. ГО спроможна стати центром громадського діалогу, акумуляції інтересів для перспективного, динамічного й сталого розвитку ОТГ, публічним комунікатором між громадою та іншими суспільними і державними інституціями. Особливо це може проявитися в регіонах із вразливою соціальною інфраструктурою, де послуги ГО можуть виявитися надзвичайно потрібними і своєчасними. Перелік сервісних переваг можна не обмежувати названими. Головне, щоб громадяни місцевої громади відчули комфорт і впевненість у самоорганізації своєї життєдіяльності. Окремо можна розглянути ситуацію, де в ОТГ компактно проживають представники національних меншин. Як відомо, права й інтереси такої спільноти забезпечені на конституційному рівні. Однак, у процесі буденної життєдіяльності такої ОТГ, перед місцевими жителями можуть виникати чисельні проблеми, які потребуватимуть допомоги громадських організацій. ГО національних меншин можуть стати значним допоміжним інструментом, наприклад, у контексті як консолідації в середині національної спільноти, так й інтеграції в українське суспільство, що значною мірою зменшить напругу навколо конфліктних ситуацій, що (переважно штучно) виникають останнім часом в багатонаціональних регіонах.
  4. Без запровадження інноваційних підходів у змісті розвитку сфери публічного управління говорити про ефективну модернізацію системи міжсуб’єктної комунікації надзвичайно важко. Ключові словосполучення концептуальної трансформації публічно-управлінських відносин у такій диспозиції мають еволюціонізувати в наступному смисловому ряду: «державна політика – публічна політика – сервісна політика», «соціальна орієнтація – публічна орієнтація – сервісна орієнтація». Разом із тим, залучення ГО до надання соціально-сервісних послуг ОТГ змусить їх пройти процедуру ребрендингу в напрямку управлінського та технологічного перезавантаження. Таким чином, суспільно-корисний дія ГО набуватиме реальних обрисів якісного суб’єктно-цільового бренду сервісно-орієнтованих держави і громадянського суспільства, що відображатиметься на найнеобхіднішому рівні – ОТГ. У даному випадку наголосимо на принципових перевагах діяльності ГО, що стануть наслідком інноваційних підходів спрямованих на надання послуг ОТГ. Серед них: 1) цільове призначення суспільно-корисної діїінституції в бік забезпечення соціальними послугами і потребами різних соціальних груп населення ОТГ, особливо в локаціях із вразливою соціальною інфраструктурою; 2) актуалізація і доцільність діяльності ГО з метою функціонального розвантаження держави від надмірного втручання у діяльність ОТГ; 3) публічність, щоє правилом виживання в системі комунікації суб’єктів і неабияк сприяє рівномірному розподілу й конкретизації функцій держави та суспільства у напрямку надання сервісних послуг ОТГ; 4) інноваційність динамічно підживлює характер публічно-управлінських відносин модерними ідеями, у тому числі й мобільними соціальними сервісами та розвитком електронної, мережевої демократії; 5) соціальна відповідальність, щоє принциповою установкою сервісно-орієнтованої діяльності, оскільки забезпечує право громадянина на оперативність і простоту отримання якісних послуг, захист його приватних і колективних інтересів [5, с. 117–118].

ГО володіє й іншим необхідним потенціалом (пошук благодійників, волонтерство, організація інформаційно-просвітницьких та дозвільних заходів, допомога окремим соціальним категоріям, співпраця з освітньо-культурними закладами, підприємницькими установами тощо). Виходячи з такої ситуації та враховуючи наявний досвід, вважаємо, що саме ГО можуть і повинні взяти на себе посередницькі функції, які активізують повноцінну реалізацію децентралізованої суті адміністративно-територіальної реформи, зокрема на прикладі ОТГ.

Сюжетні варіанти можна продовжувати й далі. Тут головне, щоб представники ОТГ, а особливо їхня управлінська ланка, справді набули публічного статусу, були відкриті до комунікації та взаємодії з іншими членами громади, різноманітними інституціями держави і громадянського суспільства й ставили в пріоритет захист публічних інтересів кожного представника своєї територіальної громади. Було б добре, якби в середовищі місцевої громади не тільки діяли креативні суспільно-корисні ГО, а й до управління ОТГ залучалися громадські активісти, місцеві громадські діячі, котрим близька доля громади.

Наголосимо на ще одному моменті. Сучасні демократичні процеси в Україні повинні формувати у свідомості громадян почуття відповідальної самоорганізації. На це вказують події останніх років, пов’язаних із війною з Росією та боротьбою з коронавірусною інфекцією, де держава не в змозі обійтися без допоміжного фактору громадського управління. Актуалізація «формули успіху» у видовому взаємозв’язку ОТГ – ГО є знаковим фактором готовності громадян до суспільно-корисних дій та соціальної відповідальності. А вдале застосування публічно-управлінських інновацій має стати відповіддю на гострі виклики соціально-орієнтованих держави і громадянського суспільства. Відтак, запропонований тандем «ОТГ + ГО» покликаний виконати важливу місію – встановити відповідний баланс публічних інтересів на низовому адміністративно-територіальному рівні. А внаслідок процесу децентралізації системи управління ГО виступає важливим інструментом публічного управління й своєрідним «дзеркалом-випрямлячем», що здійснює функції оптимізації суспільно-державних відносин. Такий підхід до усвідомлення ролі ГО в процесах сучасного національного державотворення має посилити фактор їхнього суспільно-корисного призначення, сприяти покращенню соціальної унікальності бренду й позитивного інституціонального позиціювання громадської організації в розвитку сучасної системи публічно-управлінських відносин. Водночас, така публічна взаємодія ОТГ і ГО закликає кожного громадянина до високого ступеню соціальної відповідальності за свої дії.

Для цього громадянам слід зробити, можливо вперше у житті, найскладніший вибір під час місцевих виборів у жовтні 2020 року – проголосувати «за себе», за свою, а не чиюсь, спроможність! Висловимо припущення, що цього разу особливо важливо, щоб до управління в ОТГ місцеві громадяни обирали не «одноразових» меценатів та представників їх лобістських груп, «брата, кума і свата», а справжніх громадських активістів, для котрих життя місцевої територіальної громади – це життя кожної Людини не тільки сьогодні, а і в майбутньому. Від цього залежить життя міцної і спроможної територіальної громади, а відтак і доля процвітаючої, правової та соціально-справедливої держави Україна!

  1. Мамонова В. В. Публічне управління та адміністрування: співвідношення та суб’єктний склад. Актуальні проблеми державного управління. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2020. Вип. 1 (57). С. 29–36.
  2. Не субвенціями єдиними: як мешканці нових громад змінюють свої міста та села. Запорізька правда. ZP_Правда. URL: http://zp-pravda.info/2018/09/19/ne-subventsiiamy-iedynymy-iak-meshkantsi-novykh-hromad-zminiuiut-svoi-mista-ta-sela/.
  3. Реформа децентралізації завершиться в 2020 році проведенням восени місцевих виборів на новій територіальній основі громад. Урядовий портал: єдиний веб-портал органів виконавчої влади України. URL:https://www.kmu.gov.ua/news/reforma-decentralizaciyi-zavershitsya-v-2020-roci-provedennyam-voseni-miscevih-viboriv-na-novij-teritorialnij-osnovi-gromad.
  4. Токар М. Ю. Можливості співпраці громадської організації з об’єднаною територіальною громадою. Публічне управління ХХІ століття: синтез науки та практики: Збірник тез ХІХ Міжнародного наукового конгресу (м. Харків, 19 квітня 2019 р.). Харків: ХарРІ НАДУ «Магістр», 2019. С. 177–180.
  5. Токар М. Ю. Публічно-управлінські інновації в діяльності громадської організації. Науковий збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Інноваційні технології як фактор розвитку суспільства» (Київ, 17 грудня 2019 року). Київ: МАІТ, 2019. С. 116–118.

Маріан ТОКАР, ГО “Агенція досліджень регіонального соціуму “КАРПАТІЯ” (Ужгород)