Переглядів: 89 | 11.03.2020 - 16:18

Петро Петровський, Маріан Токар: Проблема суб’єктності громадських організацій у контексті розвитку демократії в Україні

В умовах поглиблення демократичних процесів, розвитку публічної сфери та відповідних форм управління, змінюються різні параметри суспільно-владних відносин. Перш за все це стосується розширення не тільки складу учасників суспільної взаємодії, але також їх змісту й характеру. Саме в умовах публічного управління громадянське суспільство та його інституції набувають необхідної суб’єктності та стають повноцінним суб’єктом демократичного розвитку суспільства. Тому визначення теоретико-методологічних основ та забезпечення практичних умов цього процесу для громадських організацій (далі ГО) є актуальною проблемою сьогодення. Також необхідно підкреслити, що існує цілий спектр неоднозначних трактувань ролі громадських організацій, прагнень якщо не заперечити важливість їх діяльності, то звести її до окремих, незначних чи фрагментарних функцій. Останнє обумовлює визначення процесу розширення соціального значення ГО як проблему для практичного осмислення та практичного вирішення засобами філософії, політології, соціальної психології, юриспруденції та публічного управління.

На основі аналізу джерельної бази теми можна стверджувати, що поняття «суб’єктність» має міждисциплінарне значення та визначає здатність до самостійної цілепокладаючої діяльності в сучасному світі постійних модернізацій. Особливу цінність воно набуває в демократично мінливих суспільствах, де феномен активності може бути зведеним до будь-якої участі, включаючи рутинне відтворення існуючих форм чи конформістського пристосування. Відтак, в центрі уваги публічно-управлінських відносин стоїть не стільки самостійна індивідуальна дія окремого громадянина, як колективна, соціально-рольову активність суб’єкта – громадської організації. Така активність є, передусім, усвідомленою, цілеспрямованою та відповідальною дією, що проявляється у готовності ГО до виконання суспільно-корисної роботи.

Виходячи з цього, значної уваги заслуговують науково-дослідні доробки C. Москаленко, С. Рубінштейна, І. Рябець, С. Сальнікова та ін. Водночас необхідно підкреслити, що з деякими трактуваннями проблеми суб’єктності ГО важко погодитися. Так, С. Москаленко розкриває «суб’єктність громадських організацій у сфері соціальної політики у безпосередньому взаємозв’язку з функціональними виявами суб’єктності держави» [1]. Така авторська позиція зводить діяльність громадської організації до відтворення функцій держави і попри те, що соціальна політика за визначенням є людиноцентричною та справедливою, діяльність ГО не може і не повинна її відтворювати і повторювати. ГО (як інституції громадянського суспільства) мають бути безпосередніми, а не опосередкованими представниками інтересів громадян і громад. Їхня основна соціальна місія полягає в служінні останнім – служінні – на відміну від політичних партій та органів влади – без використання адміністративних та інших владних засобів впливу. Більше того, відомий філософ Поль Рікер розкриває сутність демократії за допомогою асоціативного устрою відносин між індивідами як раціонально обґрунтовані [2, с. 234].

ГО є необхідним елементом асоціативності, горизонтально вибудуваних відносин у суспільстві. На противагу такому устрою, інтегративний режим будується на силі порядку, що забезпечується примусом до лояльності з боку держави. Доречно додати, що базуючись на ідеях М. Вебера, філософ стверджував, що для своєї легітимності, влада використовує ідеологію надаючи їй «коститутивний характер». У цьому контексті ГО має ідейно ширший діапазон дій, її поле перспектив розвитку не обмежується легітимізацією реальної влади й управління, а розкриває нові горизонти можливостей, аж до прагнення «запровадити систему влади, альтернативно щодо існуючої» [3, с. 236].

Психологічний аспект проблеми суб’єктності має свої особливості та досягнуті рівні трактування. Зокрема, на думку одного із провідних дослідників феномена суб’єктності в психології С. Рубінштейна, вона є принципом «єдності свідомості та діяльності, функціонування та розвитку» [4, с. 9-10]. У цьому контексті суб’єктність громадської організації визначається з позиції свідомої діяльності, як цілісний прояв можливостей суб’єкта реалізувати свій творчий потенціал вдосконалення себе і свого довкілля. Відповідно, важливого значення набувають сутнісні визначення внутрішнього психологічного світу особи та групи, їх мотиваційні спонуки тощо.

Управлінський контекст проблеми суб’єктності з необхідністю включає розгляд системи суспільно-владних відносин, в якій взаємодіють декілька суб’єктів, що мають різний соціальний і правовий статус. Полі суб’єктність демократичного процес доповнюється високим рівнем свободи кожного із учасників, що означає також збільшення кількості точок зору, діапазону підходів і ставлень, які необхідно брати до уваги під час здійснення соціального управління. Перехід від традиційних ієрархічних відносин до горизонтальної, мережевої моделі управління суспільством із залученням громадськості, як основний тренд розвитку українських суспільно-владних відносин розширює можливості їх вільної модернізації. Саме тому серед низки проблем, що стосуються діяльності ГО, вирізняється питання розширення меж і значення свободи. Можна констатувати, що необхідною умовою ефективної діяльності суб’єктів демократичного процесу є їх спроможність або самодостатність, що забезпечується наявністю високого рівня свободи. Особливості трактування свободи, що по мимо класичної філософської інтерпретації, має практичне значення – впливає на вирішення гострих соціально-практичних питань і на специфіку діяльності ГО.

Тут доречно послатися на положення відомого американського дослідника Браяна Таманаги, за яким самовизначення суб’єкта (і в соціально-владній площині особливо) узгоджується із трьома видами свободи – особистою, правовою та політичною [5, с. 45]. У контексті публічного управління така класифікація зумовлює фіксацію різних рівнів самореалізації суб’єктів, а також цілісність (конгруентність) ствердження їх свободи. Кожен із вказаних видів проявляється в специфічних формах активності. А відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування спільною умовою ефективної діяльності суб’єкта є його автономія, яка «виступає протилежністю і до існування, в якому домінує примус, і до існування, в якому здатність обирати не застосовується». Бути автономним означає самостійно приймати рішення, мати незалежність, самодостатність і гідність, а також володіти здатністю та статусом (правом) здійснювати певну діяльність. В якості висновку необхідно зазначити, що проблема суб’єктності громадської організації має декілька аспектів теоретичного розгляду. Насамперед відсутність цілісного її розуміння зумовлює важливість визначення як усвідомленої, цілеспрямованої, конструктивної та соціально відповідальної діяльності, що проявляється у готовності інституції до виконання суспільно-корисних дій.

Суб’єктність ініціює синергію в системі публічно-управлінських відносин і надає нової цільової якості здійснюваним процесам. Разом із тим, суб’єктність громадських організацій є наслідком діалектичної єдності держави і громадянського суспільства. Без їхньої статусності навряд чи можна було б говорити про суб’єктність як індивідуальний чи колективний феномен.

Аналіз різноманітних підходів до обґрунтування сутності поняття «суб’єктність» дає можливість стверджувати, що його зміст фіксує свідоме бажання дії, соціальних змін, активності. Відповідно й суб’єктність громадських організацій не стосується всіх інституціональних одиниць, які є статистичною одиницею в реєстрі об’єднань громадян, а лише тих, які проявляють готовність до усвідомленої суспільно-корисної дії. Вбачаємо у суб’єктності значні перспективи підсилення публічної політики, яка має бути соціально-орієнтованою й через вдосконалення публічно-управлінських відносин може передувати формуванню соціальної й демократичної держави.

Іншими словами, суб’єктність громадських організацій стимулює інституції громадянського суспільства до тісної співпраці з суб’єктами суспільно-державної взаємодії для синергетичного ефекту, що спрямований на забезпечення соціальних інтересів усіх громадян. А отже, вона визначальним чином впливає на демократичність держави, ініціює кардинальні зміни в ставленні до перспектив розвитку громадянського суспільства, схиляє державу до глибшої децентралізації системи публічного управління.

Література

1. Москаленко С. Проблема суб’єктності громадських організацій у сфері соціальної політики в Україні. URL: http://academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10msospu.pdf.

2. Рікер П. Ідеологія та утопія \ Пер. з англ. – К.:ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. – 386 с.

3. Там само.

4. Рубинштейн С. Основы общей психологии. СПб: Питер, 2002 – 720 с.

5. Таманага, Браян. Верховенство права: історія, політика, теорія / Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 208 с.