Переглядів: 264 | 02.06.2020 - 06:04

Ярослав Одовічук: Велика вода, що принесла в Тячів багато біди і горя…

Пам’яті жертв безжальної стихії 13 травня 1970 року в місті Тячів присвячується. Пережите, але не байдуже та не забуте…

13.05.1970. Тячів у воді з гелікоптера

Час невблаганний, він багато чого затирає в людській пам’яті і суспільній свідомості. Днями було рівно 50 років з часу раптової і руйнівної для Тячева повені 13 травня 1970 року. Але тячівці й досі неможуть забути ті трагічні дні. Старші тячівці добре пам’ятають всі деталі тієї несподіваної катастрофічної повені, що принесла всім містянам дуже багато біди і проблем, а в численні родин і справжнє горе — тоді в місті втратили життя 16 осіб.

Влада заборонила тоді публічно афішувати затоплення Тячева. Місто Тячів віднесли до тих, де можливі громадські заворушення. Взагалі в колишньому Радянському Союзі все трагічне ставало таємним. До слова, в райгазеті Тячівщини «Дружба» за 1970 рік перша інформація щодо масштабних відновлювальних робіт в Тячеві була лише 1.08.1970. Про загибель людей і руйнування газета не повідомила взагалі. До речі, з тогочасних керівників району своїми спогадами про ті події з громадськістю поділився (і то майже через 30 років) лише головний архітектор району Ярослав Семенович Гук.

13.05.1970. Розлив Тиси біля Тячева з мосту

Коротка хронологія подій

Тячів, 1970 рік, середа 13 травня (між іншим цьогоріч теж була середа, але погода була весняною). День видався холодний і дощовий. Зранку спостерігався поступовий але невпинний ріст рівня води річці Тиса. Близько 12-тої години Тиса вийшла з берегів і її води підійшли до верхнього рівня висоти дамби, що захищала Тячів. Десь о 13-й годині вода переливає через дамбу, а в кількох місцях (зокрема навпроти вулиці Севастопольської і Партизанської) розмиває її. Впродовж пів години ближчі до річки вулиці повністю затоплені, а за годину практично все місто опинилося в полоні стихії. Місто одразу було знеструмлено, зник телефонний зв’язок, транспортне сполучення паралізовано. Керівництво району і пересічні містяни не очікували такого трагічного розвитку подій. Місто виявилося не готовим до повені.

За спогадами (а вони виключно трагічні або сумні і їх неможливо забути) очевидців по цілому ряду вулиць, які ближчі до річки Тиса (зокрема по Партизанській і прилеглих до Тячівської лікарні) вода прибула дуже швидко і сягала в житлових приміщеннях аж до стелі. Події відбувалися настільки стрімко, що містяни не встигли винести з будинків майже нічого. Після прориву дамби потік води на окремих вулицях був такий, що зносив навіть колісні плаваючі машини військових, які намагалися розпочати рятувальні роботи в епіцентрі стихії (лише згодом гусеничні машини підвищеної прохідності впоралися з цим завданням). Ревіння потоків заглушало крики про допомогу. Рятувалися хто де міг і як встиг. Затопило все, вода підмивала стіни старих саманних будинків і лише дахи від них залишалися серед хвиль. На вирваних деревах, дерев’яних уламках будівель, на знесених водою дахах плили потерпілі, домашні тварини, майно людей, товари з магазинів тощо. Ряд родин чудом врятувалися. Сотні тячівців виявилася заблокованими водою у власних будинках. В двоповерхових корпусах Тячівської ЦРЛ виявилися заблокованими вагітні і породілі, інші пацієнти (серед них і щойно прооперовані), майже весь черговий медперсонал та мешканці сусідніх будинків. Після прориву дамби бурхливий потік прямував прямо в середину корпусу, де тоді розташовувалося приймальне відділення Тячівської лікарні, що загрожувало руйнацією цієї будівлі.

В центральні й частині міста люди похапцем зібрали найнеобхідніше і з дітьми на руках пішки рушили до будівлі райкому партії, сусідніх високих будівель та в напрямку залізничної станції, де рівень грунту вищий. А за ними вже неслися швидкоплинні, крижані та каламутні потоки Тиси, яка безжалісно затоплювала місто, несучи з собою все, що потрапляло на її шляху.

13.05.1970. Тячів, вулиця Вайди у воді

Тимчасовий районний штаб з протидії паводку, який за посадою очолив перший секретар Тячівського райкому компартії України А.А. Лупак, відразу налагодив зв’язок з керівництвом області і країни по бездротових та спеціальних урядових каналах. Першочерговим завданням тоді було налагодити рятуваня захоплених (ізольованих) водою у окремих будівлях тощо. Для цього були залучені машини підвищеної прохідності військових з Хуста і Мукачева, адже лише вони змогли рухатися по затоплених вулицях міста. Тоді біля 30-ти потерпілих було знято з дерев, горищ та різних напівзруйнованих конструкцій. До районного штабу боротьби з наслідками паводка підходили й люди з сіл району, які не могли виїхати з міста додому через стихію (просили допомогти їжею, одягом, адже раптово похолодало, місцем для ночівлі, медичною допомогою). В цілому штаб з цим нелегким завданням впорався.

Слід зауважити, що з керівників району (за спогадами Я.С. Гука) в затопленому місті залишилися лише перший секретар Тячівського райкому КПУ України Андрій Андрійович Лупак (працював на цій посаді 1967-1977 роки) та Головний архітектор району Ярослав Семенович Гук. Начальник міліції і представник КДБ не згадуються, але думаю, що і вони були в місті. Голова виконкому Тячівської районної ради Михайло Іванович Країло (працював на цій посаді 1965-1972 роки) був у відрядженні в Чехословаччині, а заступник голови і голова райплану — у відрядженні по району, звідки не мали змоги повернутися до затопленого міста. Головою виконкому Тячівської міської ради на той час був Деяк Михайло Михайлович (1970-1973).

Висока вода тримала місто в полоні три доби. З різних причин офіційно загинули 5 осіб (за іншими даними тоді в місті втратили життя 16 осіб, тіла деяких з них так і не знайдено). Серед них загиблих відважні волонтери-рятівники Кун Рейнгольдович Шеля і Борис Семенович Косенко, які на тракторі з причепом рятували із затопленої Тячiвської райлікарні численних заручників стихії. Про численні «зламані долі», набуті невиліковні хвороби тощо навіть говорити не варто — їх облік ніхто не вів.

13.05.1970. Тячів, вулиця Вайди у воді

В результаті стихії було пошкоджено майже 90% житлового фонду міста, 58 будинків потребували відбудови з фундаменту, а біля 300 — відбудови. Понад 1800 будівель постраждали. Про значні масштаби руйнувань, об’єми і складність необхідних відновлювальних робіт промовисто свідчать фото міста відразу після повені (додається). Але це важко передати навіть світлинами, це треба бачити і пережити — все мокре і брудне, багато якогось сміття, намулу 20-60 см, все рухоме втрачене, а інше перекинуте, розкидане і пошкоджене, двері і вікна розтрощені (тому все треба охороняти ще й від мародерів). Всі колодязі й туалети затоплені (відповідно вода стала непридатна для споживання), водовідведення заблоковано. Повсюдно, а головно за містом за течією річки, накопичилося майно людей, нанесене водою (районний штаб забезпечив його охорону та облік, але свідчень про знаходження потерпілими свого майна я не почув). До слова, в перші дні після спаду води по найбільш постраждалих вулицях йшов нескінченний потік «туристів» — люди приїжджали «подивитись на наводнення».

Зрозуміло, що зі спадом води страждання і випробування для містян ще закінчилися. Наступна стадія була значно триваліша — кілька років. На мешканців Тячева чекала масштабна відбудова, адже стихійне лихо завдало місту колосальних збитків, спричинила небачені проблеми. Роботу координував обласний штаб боротьби з наслідками паводку. Ліквідатори і будівельники працювали самовіддано і сумлінно. У багатьох спеціалістів вихідних не було аж до осені того року. Допомога надходила зі всієї області і навіть країни. Саме тоді було розроблено оновлений генеральний план забудови міста, згідно якого на місці знесених водою індивідуальних житлових будинків передбачалася переважно багатоповерхова житлова забудова. Родинам, які повністю або частково втратили житло для відновлювальних робіт надавалася цільова фінансова і матеріальна допомога. Спільними зусиллями до настання холодів вдалося забезпечити житлом найбільш потребуючих за рахунок добудови та реконструкції наявних будівель. Згодом з’явилася ціла вулиця новобудов Комсомольська (зараз Промислова) — 16 восьмиквартирних будинків та багато інших об’єктів. Восени також відновлено функціонування основних підрозділів Тячівської райлікарні (вона опинилася в епіцентрі руйнувань, бо розташована біля річки), які до цього вимушено діяли на базі дільничних лікарень району в інших населених пунктах. Водночас на працівників сфери охорони здоров’я лягло основне навантаження з ліквідації медико-санітарних наслідків повені. І з цим нелегким завданням вони достойно впоралися, хоча багато з них самі опинилися в надзвичайній скруті, ба навіть втратили житло і все майно. До слова, головним лікарем Тячівської ЦРЛ на той час був Крижевський Віталій Федорович, а районну СЕС очолювала Гордієнко Катерина Миколаївна.

Для ілюстрації наведеного пропоную найбільш характерні або особливі спогади мешканців міста Тячів та району щодо повені 13-го травня 1970 року, зафіксовані мною в ході підготовки матеріалів до 50-річчя тих подій (додаються).

13.05.1970. Вид із бронетранспортера

Реальну уяву про характер, масштаби і наслідки повені 13-го травня 1970 року в місті Тячів дають унікальні світлини того періоду, які підтверджують і доповнюють спогади мешканців міста та ліквідаторів наслідків стихії (додані до статті). Ці фотодокументи доступні нам лише завдяки громадянській відвазі (адже правоохоронні органи наполегливо намагалися обмежити фотофіксацію наслідків повені), суспільній активності та фаховій майстерності знаного далеко за межами краю фотомайстра Козуряка Івана Івановича. Він зберіг і свої світлини, і зібрав доступні фото інших авторів (які власті намагалися приховати). Також незамінною була його допомогла в розшифровці світлин, на основі чого готувалися мої коментарі до доданих фото. Щира вам, Іване Івановичу, наша подяка за вашю мужність та збережені раритети!

Царство Небесне жертвам безжальної стихії 13.05.1970 в місті Тячів! Схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих рятівників! Наша безмежна подяка самовідданим медичним працівникам Тячівської ЦРЛ за врятованих під час стихії пацієнтів! Земний уклін усім рятувальникам і ліквідаторам наслідків руйнівної стихії! Шана всім працівникам сфери охорони здоров’я за оперативне подолання медико-санітарних наслідків повені! Боже, борони нас надалі від природних і техногенних катаклізмів!

13.05.1970. Тячів, бронетранспортер долає бурхливий потік на одній з вулиць

Зафіксовані мною спогади мешканців міста Тячів та району щодо повені 13 травня 1970 року.

Болдессарі Йосип Йосипович біля 13-ї години був заблокований у власному помешканні недалеко від перехрестя тодішніх вулиць Жовтневої і Московської (зараз Столична і Нересенська) і змушений був рятуватися на пічці. Загалом йому довелася майже добу пробути в крижаній воді, яка сягала шиї! І це у віці 70 років! Напевно лише фронтова загартованість та богатирське здоров’я врятували його тоді. Але будинок був напівзруйнований (записано зі слів Болдессарі Й.Ф.).

Лише чудом врятувалися мешканці будинку №2 по вулиці Севастопольській, яка межувала тоді з дамбою (він і кількох годин не встояв під напором течії). Акушер-гінеколог Бомбушкар Юрій Іванович, який з сім’єю квартирував в тому будинку, біля 13-ї години зайшов повідомити, що залишиться на роботі через загрозу підтоплення. Вже повертаючись до лікарні Юрій Іванович помітив руйнування основи дамби, повернувся, взяв на плечі прикуту до ліжка матір господарки будинку і разом з родиною вже по воді попрямував до найближчої будівлі Тячівської ЦРЛ (записано зі слів Коперльос Е.М.).

18.05.1970. Будинок Беньдюкевичів по Ленінградській після спаду води

В будинку №12 по вулиці Севастопольській на стрісі сховалася від стихії родина кухаря Тячівської райлікарні Мазур-Юришинець Ганни Дмитрівни та їх сусіди (їх будівля встояла але дуже постражала). Їх дядько по батькові прямуючи їм на допомогу, сам виявився відрізаним водою. Але духу не втратив (адже служив на флоті) і цим врятував і себе і вагітну жінку, яку зняв палею з відламків якоїсь конструкції, яка пропливала поруч (записано зі слів Крупко-Юришинець М.В.)

Мати й бабуся Молнара Василя Олександровича (він тоді проходив службу в армії) біля трьох діб були в полоні бурхлиих потоків у власному будинку по вулиці Партизанській. Як тільки їх зняли з горища — будівля повністу зруйнувалася. Батько родини, перебуваючи у відрядженні в Ужгороді, дістав помилкову звістку про їх загибель — як результат важкий інсульт (записано зі слів Молнар Н.Д.).

18.05.1970. Вулиця Ленінградська Тячева після спаду води

Батьки Молнара В’ячеслава Емериховича (родина мешкала по вулиці Листопада біля 13-ї години) ледь добігли зі школи, яка теж біля Тиси, до будинку, як все навколо залила вода. Довелося разом з сусідами кілька діб рятуватися на горищі. Благо будинок вцілів, але рівень води в кімнатах сягав 1,8 -2,0 метра (записано зі слів Молнар Н.Д.).

Головний корпус Тячівської середньої школи, який тоді був по вулиці Партизанській, теж стрімко оточила вода. Знаний в районі педагог, а тоді заступник директора школи, Олександр Петрович Савляк три доби був у полоні стихії. До речі, після ремонту школи на основній будівлі, десь на висоті 2,5-3,0 метрів, була відмітка рівня води на тому місці 13 травня 1970 року (записано зі слів Рішка М.А.)

Родина Штаневих, яка мешкала з родиною по вулиці Листопада 18, та їх сусіди біля 13-ї години пішки рятувалася від потоків води в напрямку ценру міста. Прихисток на ніч вони знайшли в приміщеннях Тячiвського районного суду біля районної поліклініки (зараз там міський ЦНАП тощо). Їх будинок тоді, на щастя, вцілів, але сісідні були зруйновані. Рівень води в кімнатах сягав 1,7 -1,8 метра, а намулу нанесло до 50 сантиметрів (записано зі слів Гусак-Штаневої Т.В.)

19.05.1970. Будинок водія райлікарні в Тячеві після паводку

Родина Телецкі (мешкала по вулиці Листопада 1, поруч з дамбою) біля 13-ї години бігла (бо вода з дамби потоком йшла за нею) рятуючись в напрямку вулиці Горького, де знайшла прихисток у високій будівлі. На третій день, коли вони змогли дійти до місця де жили, там побачили тільки фундамент (записано зі слів Телецкі М.І.)

Родина Тиводар (мешкала по вулиці Листопада), яка біля 13-ї години з садочка забирала дитину, не встигла зайти до будинку, як по їх вулиці стрімко почала прибувати вода. Родина рятувалася пішки (дітей несли батьки) в напрямку вулиці Вайди, а за спиною вже навздогін хлюпала вода. Тоді їх будинок чудом встояв (рівень води сягав середини вікна), але сусідні момешкання були повністю зруйновані (записано зі слів Тиводар Г.І.).

Відмітка рівня води 13.05.1970 в Тячеві

Медсестра Тячівської ЦРЛ Швед-Гегедиш Ганна Петрівна (в той момент була вдома на квартирі, а мешкала вона поруч з лікарнею по вулиці Борканюка), побачивши біля 13-ї години наплив води спробувала піти на роботу, але вже не змогла. За півгодини вода вже сягала її зросту, і їй з родиною господарів довелося ховатися в сусідів, в яких будинок був вищим і цегляним. Їх будинок тоді був зруйнований (записано зі слів Швед-Гегедиш Г.П.).

Родина Ортікових, яка була відсутня вдома (мати поспішила забрати дитину з музичної школи в центрі, а батька вода застала на роботі) біля 13-ї години до свого дому в районі райлікарні вже не змогла навіть наблизитися, Тоді вода в житлових кімнатах сягала стелі, яле будинок вцілів (записано зі слів Решетнік-Ортікова В.І.).

20.05.1970. Електричний трансформатор Тячівської ЦРЛ відразу після повені

Родина Бендюкевич (їх будинок біля перехрестя Київської та Ленінградської (нинішня Ерделі) вулиць, що відразу поруч з Тячівською райлікарнею) біля 13-ї години раптом я побачила, що від Тиси (а вулиця упирається в Тису, вірніше в дамбу, яка захищала місто від повеней) біжать люди, а за ними на всю ширину вулиці тече вода. Висота фронту води (хвилі) була сантиметрів 50 і ця висота наростала. За декілька хвилин вони виходили в двір і на вулицю вже по пояс у воді. Вантажівка довезла їх та сісідів до старого кладовища. Течія була така, що вантажівку разом з людьми, свинею і козою (хтось з сусідів прихопив) піднімало і відносило назад. На перехресті Московської і Жовтневої (зараз Столична і Нересенська) вулиць вантажівка цілком зупинилась і потерпілі знову по пояс у воді вийшли на берег. Всі мокрі і голоді попрямували до готелю, що був навпроти вокзалу. Там, на другому поверсі, в кімнаті де була купа людей вони і заночували. В їхній полишеній хаті на вулиці Ленінградській (нинішня Ерделі) знайшли порятунок люди, що не встигли вибратись з того району до затоплення. Коли серед ночі валилась стіна будинку, один Бог знає, що вони пережили. Їм хватило сили руками розбити цегляну стіну на горищі до сусідської хати. Коли за три дні спала вода так, що можна було дійти з центру до нашої сім’я повернулась дододму. Вимивали намул, жили всі в одній кімнаті, яка більш-менш вціліла. Підлога іншої кімнати, яка була майже без стін, нависала над прірвою, в якій ще довго стояла вода (записано зі слів Бендюкевич-Казимірової Г.П.).

Квартира мого дідуся, Одовічука Івана Ільковича, яка була в центрі міста Тячів на другому поверсі, в ті важкі дні стала притулком для кілька груп одного з дитячих садочків. До речі, взимку наступного року дідусь, якому на той час було біля 75 років, внаслідок систематичних негараздів з квартирним опаленням, спричинених попередньою стихією, важко захворів і відійшов у кращий зі світів. Думаю, що таких випадків було в місті чимало, але, звісно, в офіційну статистику вони не потрапили (записано зі слів Мокану М.М.).

20.05.1970. Одна з вулиць (Листопада) Тячева після повені

В двоповерхових корпусах стаціонару Тячівської ЦРЛ та Тячiвського протитуберкульозного диспансеру, який тоді межував райлікарнею, в полоні стихії виявилися вагітні, роділі і породілі, пацієнти з різною патологією (серед яких і щойно прооперовані, бо та середа була днем планових операцій) та майже весь черговий медперсонал. В кожній будівлі довелося діяти автономно і терміново самоорганізуватися. Бо вони досить віддалені, а шум води та ревіння потоків заглушали навіть крики. Перш за все на другий поверх було евакуйовано всіх пацієнтів та найцінніше майно. На перших поверхах єдине, що вони змогли зробити для зменшення руйнівної сили стихії, відкрили вікна для швидшого проходження потоку (рівень води сягав половини вікна). Після прориву дамби (біля 13-ї години) бурхливий потік прямував прямо в середину корпусу, де тоді розташовувалося приймальне відділення Тячівської лікарні, що загрожувало руйнацією будівлі. Прийшлося на другому поверсі пробити стіну і евакуювати всіх потерпілих, серед яких були і післяопераційні пацієнтки, в сусідню будівлю (там зараз адміністративні приміщення). Керівництво цими заходами взяв на себе акушер-гінеколог Бомбушкар Юрій Іванович, якому всіляко допомагала його дружина кардіолог Коперльос Емілія Миколаївна (між іншим вагітна в той період та з дитиною на руках). До слова завiдувач пологового відділення лікарні, Карюк Неоніла Григорівна, яка вийшла з підрозділу лише на обід, виявилася заблокованою водою у власному будинку по вулиці Партизанській (рівень води сягав середини вікна). Її чоловік, головний лікар Тячівської ЦРЛ Крижевський Віталій Федорович, якого викликали в районний штаб служби Цивільного захисту населення, не зміг вже потрапити ні в лікарню, ні до власного помешкання (записано зі слів Рапоті-Фекете О.І., Клемонци Г.В., Коперльос Е.М., Козуряк І.В., Тиводара О.М.).

20.05.1970. Будівля в Тячеві, що тримається на телевізорі після спаду води

Рятувальники, які намагалися евакуювати пацієнтів та медперсонал райлікарні, біля 14-ї години самі були відрізані водою у некерованому тракторі в районі перехрестя Московської і Жовтневої (зараз Столична і Нересенська) вулиць. Міцніші ще до сутінків врятувалися з крижаної води пересуваючись по проводах електричних ліній, а старшого чоловіка (найімовірніше він загинув) вранці вже не знайшли (записано зі слів Козуряка І.І.).

20.05.1970. Повністю зруйнована повінню житлова будівля в Тячеві

Переконаний, що спогади та інші матеріали щодо повені 13 травня 1970 року в Тячеві вартують узагальнення у вигляді окремого видання. Воно слугуватиме ще одним нагадуванням про те, що природній стихії набагато легше завчасно запобігти, ніж потім усувати її наслідкии.

Принагідно просимо тячівців поділиться спогадами та світлинами щодо повені 13 травня 1970 року в Тячеві. Зокрема, наполегливо розшукуємо портретні фото героїв-рятівників Куна Рейнгольдовича Шелі і Бориса Семеновича Косенка.

Коментарі до доданих фото:

13.05.1970. Тячів у воді (фото невідомого автора з гелікоптера, надав І.І. Козуряк).

13.05.1970. Розлив Тиси біля Тячева, вид зі зруйнованого мосту за годину до руйнації дамби (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

13.05.1970. Одна з вулиць Тячева під час повені (світлина невідомого автора, виконана з плаваючої бойової машини піхоти біля одного з корпусів Тячівської лікарні, з архіву Тячівської ЦРЛ).

13.05.1970. Тячів. Бронетранспортер долає потоки води на вулиці Вайди (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

13.05.1970. Тячів, бронетранспортер долає бурхливий потік на одній з вулиць (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

14.05.1970. Тячів, вулиця Севастопольська 5. Рятуваня захоплених (ізольованих) водою у окремих будівлях на бронетранспортер (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

18.05.1970. Одна з вулиць Тячева (перехрестя Київської та Ленінградської (нинішня Ерделі) відразу після спаду води. Перший ліворуч будинок родини лікарки О.П. Бендюкевич (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

18.05.1970. Вулиця Ленінградська (зараз Ерделі) Тячева відразу після спаду води. Праворуч будинок родини лікарки О.П. Бендюкевич. На дальньому плані руїни будівель на вулиці Борканюка (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

20.05.1970. Одна з вулиць Тячева (найімовірніше Листопада) після повені (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

20.05.1970. Повністю зруйнована повінню житлова будівля в Тячеві (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

20.05.1970. Зруйнована будівля в Тячеві, що після спаду води тримається лише на телевізорі (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

20.05.1917. Тячів. Потерпілі самотужки розпочинають перші відновлювальні роботи (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

20.05.1970. Ось в такому стані ремонтники знайшли головний електричний трансформатор Тячівської ЦРЛ відразу після повені (фото виконав і надав І.І. Козуряк).

Напис на пам’ятнику трагічно загиблим під час катастрофічної повені 13 травня 1970 року в Тячеві відважним рятівникам Куну Рейнгольдовичу Шелі і Борису Семеновичу Косенку (фото виконав і надав А.Б. Бісько).

Відмітка на одній з граней пам’ятника відважним рятівникам Куну Рейнгольдовичу Шелі і Борису Семеновичу Косенку рівня води в Тячеві на тому місці 13-14 травня 1970 року. До речі, позначка на висоті аж 2,5 метрів (фото виконав і надав А.Б. Бісько).

Додаткова інформація та пояснення

Хроніка катастрофічних повеней в краї

Через своє географічне положення та гірську місцевість Закарпатська область належить до паводконебезпечних регіонів Європи. Несприятлива гідрометеорологічна ситуація завжди відігравала суттєву роль у виникненні паводків. Саме природні фактори спричинили небезпечні повені 1700, 1730, 1864, 1887, 1895, 1900, 1911, 1913, 1926, 1927, 1933, 1941. Важливо підкреслити, що в першій половині ХХ століття антропогенний вплив на природні ландшафти Карпат був незначний, однак тодішні уряди після кожного паводка будували потужні дамби для захисту населених пунктів, протипаводкові водосховища, створювали водні перепади тощо.

Принаймні протягом останніх років, виникнення паводкових катастроф дедалі більшою мірою визначають антропогенні фактори. Тільки за повоєнні 10-15 років було оголено 20 відсотків вкритої лісом площі. Це не могло не вплинути на гідрологічний режим гірських річок. Тому частота повеней у повоєнні роки суттєво зросла — 1948, 1955, 1957, 1959, 1964, 1969, 1970, 1974, 1977, 1980, 1982, 1992, 1993, 1997, 1998, 2001. При цьому кожна наступна повінь супроводжувалась усе більшими зсувами грунтів та селевими потоками. Ніхто з учених сьогодні не сумнівається в тому, що переруби, які траплялися в гірських лісах, зменшували здатність лісових екосистем затримувати опади і регулювати поверхневий стік води. За післявоєнний час на Закарпатті спостерігалося 19 катастрофічних повеней, що завдали господарству значних збитків. Перша у столітті повінь затопила місто Тячів 10-11 липня 1913 року. Наприкінці грудня 1947 року температура повітря піднялася з мінус 14 до плюс 12 градусів, у результаті повінь за добу знищила 33 залізничні мости, змила близько 60 тисяч кубометрів грунту, затопила селище Вилок і частину міста Хуст. Наступні великі повені в басейні Тиси сформувалися в грудні 1964 року, травні 1970-го, липні 1980-го, листопаді—грудні 1992-го років. Під час повені 1970 року були затоплені місто Тячів і десятки низинних сіл, 1992 року — частина Ужгорода, Перечина, а також багато сіл у Тячівському та Рахівському районах. Ще більш масштабні руйнуванння зі значною кількістю загиблих приніс паводок у 1998 році. Не набагато менше шкоди приніс паводок у 2001 році (врятували значні обсяги виконаних раніше робіт), хоча паводок був навіть потужніший за попередній.

Вінок монумену рятівникам в Тячеві

Наведені вище паводки повинні завжди нагадувати нашому поколінню про те, що річка Тиса може нести небезпеку для життя людей та їх майна. Тож не треба шкодувати коштів на будівництво захисних споруд та інші протипаводкові заходи з доказаною в наших умовах ефективністю. Стихію слід завчасно попереджувати.

Ярослав ОДОВІЧУК, смт. Тересва, спеціально для для просвітницько-пізнавального інтернет-порталу «заКарпатія»