Переглядів: 223 | 31.01.2020 - 07:54

Роль часопису «Учитель» у формуванні громадянського суспільства в Закарпатті на початку 20-их років XX століття

Михайло БАСАРАБ, кандидат історичних наук (Ужгород)

На сьогоднішньому етапі реформування освітньої галузі на законодавчому рівні чітко визначено основні завдання національної політики, які направлені на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, «її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору» [11].

У цьому контексті важливим є ознайомлення з кращимидосягненнями в галузі освітипопередніх поколінь, дослідження процесів становлення національної освіти, її регіональних аспектів, використання досвіду попереднього періоду в сьогоднішніх умовах.Аналіз останніх історико-педагогічних досліджень дає можливість стверджувати, що періодичні видання на початку 20-их років XX століття відіграли важливу роль у розбудові громадянського суспільства на території Закарпаття.

Це питання, зокрема, висвітлено у працях В. Гомонная «Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ – ХХ ст.)» [9], В. Химинця, М. Талапканича, П. Стрічика, Б. Качура «Освіта Закарпаття» [21], І. Ліхтея «Періодична преса Закарпаття 20 – 30-х рр.» [16], Г. Шикітки «Освітньо-просвітницька діяльність крайових педагогічних товариств Закарпаття (1919 – 1944 рр.)» [28].

Процеси становлення та розвитку громадського руху та шкільництва на Закарпатті у досліджуваний період висвітлені також у працях А. Бондара, В. Гомонная, А. Ігната, М. Кляп, І. Ліхтея, М. Макари, О. Мудри, І. Небесника, Г. Рего, Г. Розлуцької, В. Росула, М. Талапканича, С. Федаки, В. Химинця, П. Ходанича, О. Хичія та інших науковців.

У своєму дослідженні ми обрали період завершення Першої світової війни (1918 р.), коли внаслідок розпаду Австро-Угорщини розпочався активний розвиток суспільних відносин, формування громадянського суспільства, створення нової системи управління освітніми процесами. Отримані свободи дали поштовх всебічному розвитку суспільної та педагогічної думки в регіоні, відродженню педагогічних товариств та розбудові шкільництва. Ці процеси відбувалися в умовах демократичної Чехословацької Республіки, до складу якої, відповідно до Сен-Жерменської мирної угоди, у вересні 1919 року увійшла територія нинішнього Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь».

У цей період провідні культурно-освітні діячі краю, відомі педагоги А. Волошин, А. Ворон, О. Маркуш, І. Панькевич, О. Полянський, Ю. Ревай, В. Свереняк, А. Штефан, усвідомлюючи важливість просвітницької роботи серед населення, розпочинають активний процес становлення і розвитку педагогічної періодики. Цілу низку видань засновують провідні педагогічні товариства. Зокрема, Педагогічне товариство Підкарпатської Русі видає журнал «Підкарпатська Русь», «Учительске товарищество Подкарпатской Руси» представляє часопис «Народная школа», а Товариство вчителів горожанських шкіл – «Вестник учительства горожанских школ Подкарпатской Руси». Шкільний відділ цивільної управи Підкарпатської Русі видавав два фахових журнали: «Учитель» та «Урядовый вестник школьного реферату краевого уряду Подкарпатской Руси».

Часопис «Учитель» покликаний був об’єднати вчительcтво та прогресивну iнтелiгенцiю краю у справi розбудови нової школи. Він мав такi постiйнi рубрики: «Народне воспитанє», «Вихованє i научованє», «Из живота чительской организацiї», «Из иностранного школьства», «Литература и новинки», «Статi юбилейнi», якi висвiтлювали питання дидактики, психологiї, методики викладання предметiв, теорiї виховання, знайомили освiтян з передовим педагогiчним досвiдом зарубiжних країн, лiтературними новинками краю [15, с. 40]. У передовій статті до першого номеру, який побачив світ у лютому 1920 року, головний редактор видання І. Панькевич зазначає, що «…учительство буде свідоме своїй задачі под ту важну переломову хвилю і пам’ятає, что в школі наша будучность. Най наш орган згуртує усі сили, что хотят щиро працювати для свого шкільництва і буде символом усіх стремлінь молодої генерації в молодій Подкарпатскій Руси. Лиш збудувавши нову школу на основах поступу і широкого демократизму, можемо скріпити нашу свободу і сказати, что: В своїй хаті, своя правда і сила і воля» [25, с. 2].

Усвідомлюючи, що від рівня освіченості молодого покоління залежить майбутнє держави, провідні педагоги краю намагалися підняти роль школи у суспільстві, адже у перші роки більше половини дітей шкільного віку не відвідували навчальні заклади краю. «Вѣрую, что и народъ у короткій часъ просвѣтиться къ тому чтобы упознавъ велику важность своеѣ школы, и не буде такъ холодно относитися къ школѣ, як до тепер!» [5, с. 4]. Із цієї проблематики часопис подає серію матеріалів, зокрема привертають увагу статті педагогів С. Бочека «Еще про ходженя до школы» [4] та І. Кузьми «Про ходженя до школы», де зазначалося, що потрібно розбудовувати демократичні засади нової школи, піднімати рівень самосвідомості народу, майбутнє якого залежить від освіченості молодого покоління [14, с. 2].

У такій ситуації одним із основних завдань часопису у перші роки було вирішення питань, пов’язаних із подоланням неписьменності як серед молоді, так і дорослого населення, можливістю навчатися рідною мовою, запровадження загального початкового навчання дітей, висвітлення змісту та форм освітньо-просвітницької діяльності провідних учителів краю та впровадження в навчально-виховний процес новітніх освітніх технологій того часу, з метою реформування системи освіти у Підкарпатській Русі. Для вирішення покладених завдань потрібно було об’єднативчительство і розпочати процес побудови нової школи, яка базувалася б на засадах гуманізму, демократії, любові до рідного краю, із неї «мае выйти новый народъ, нова любляча свôй народъ интелигенція: священство, урядники, лыкарѣ и т.д.» [24, с. 7].

Цій тематиці, зокрема, були присвячені статті А. Алиськевича «Значѣня матерньоѣ мовы для школы» [2, с. 1-6], «Типы школъ. Якоѣ школы намъ треба?» [3, с. 7-8], Ф. Агія «Потреба новой школи» [1, с. 15-16], М. Гулянича «Нѣсколько словъ о нашихъ школахъ» [10, с. 3-5], І. Панькевича «Задачи учительства и школы на Подкарпатскôй Руси. Кôлька слôвъ съ приводу учительского конґреса» [24, с. 5-7].

Особливої уваги в контексті розбудови в краї школи на засадах демократизму, толерантності, тісного зв’язку з національною культурою заслуговує директор Ужгородської та Берегівської гімназій, один із засновників Пласту на Закарпатті А. Алиськевич. Зокрема вже у 1920 році у своїй праці «Типы школъ. Якоѣ школы намъ треба?» на сторінках педагогічного часопису «Учитель» він подав основні засади нової школи, де на першому місці був принцип доступності та рівності умов кожного громадянина до отримання якісних освітніх послуг, бо «школа повинна быти приступна для всѣхъ дѣтей Пȏдкарпатскоѣ Руси, отже збудована на широкихъ демократичних принципахъ, такъ чтобы дѣтина найбѣднѣйшого селянина и роботника, особливо коли она мае таланъ, могла покончити всѣ науки одповѣдно до своихъ способностей, до своеѣ индивидуальности» [3, с. 7-8]. Особливої уваги надавав педагог національній спрямованості навчального та виховного процесу, його органічного зв’язку з історією, культурою та традиціями краю. Він наголошував, що школа повинна виховувати патріотів, які любитимуть свою землю, свій народ і наполегливою працею сприятимуть економічному піднесенню краю. У кінці статті автор зазначає, що школа повинна виховати молодь, щоб «зъ неѣ выйшли самостойнѣ, енергичнѣ, здоровѣ, до практичного життя придатнѣ, чеснѣ, благороднѣ, характернѣ и національно свѣдомѣ, идейнѣ громадяне нашоѣ Пȏдкарпатскоѣ Руси» [3, с. 7-8].

Як офіційний орган шкільного відділу, часопис «Учитель» друкував різноманітні постанови, розпорядження, оголошення, хроніку, звернення до вчительства. Із цією метою на сторінках журналу було створено рубрику «Вѣсти изъ учительского житя». Тут подавалася інформація про з’їзди педагогічних товариств краю [7, с. 8] та участь місцевих освітян в учительських форумах за межами краю [6, с. 6-7; 8, с. 62-63].

Із матеріалу «Оріентаційна таблиця про теперѣшній станъ шкȏльництва въ Пȏдкарпатськȏй Руси» отримуємо інформацію про кількість навчальних закладів, які з тих чи інших причин не розпочали свою роботу у 1919 – 1920 навчальному році. Особливо важка ситуація склалася у гірських районах краю, де у Мараморощині із 176 шкіл не відкрилася жодна, у Берегівському окрузі із 159 навчальних закладів працювали 19, Мукачівському окрузі із 190 – 94, Ужгородському окрузі із 131 – 98 [20, с. 5]. Як уже зазначалося, значною проблемою у контексті формування засад нової школи у перші роки входження краю до складу Чехословаччини була відсутність педагогічних кадрів. Більшість учителів відмовилися складати присягу новому уряду. У тексті «Службовый обѣтъ учительства» перш за все звертає увагу на себе той факт, що освітянам заборонялося бути членами політичних партій «заховати урядову тайну и зважати при всѣхъ моихъ чинностяхъ только на хосенъ державы и службовый интересъ» [27, с. 9].

Підготовка та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, якісне оновлення методології, змісту навчання та перепідготовки вчителів стало одним із пріоритетних напрямів роботи шкільного відділу освіти та місцевої інтелігенції. До цього процесу активно залучається і колектив педагогічного часопису «Учитель», публікуючи на сторінках журналу досягнення творчих педагогів, методичні рекомендації щодо організації навчального процесу, звіти про роботу вчительських об’єднань: «Деякѣ уваги зъ приводу вакаційныхъ научныхъ курсôвъ для учителѣвъ народныхъ школъ» [23, с. 6-8], «Научнѣ вакаційнѣ курсы для учителѣвъ» [18, с. 7], «Організація учительства Пôдкарпатскоѣ Руси» [19, с. 14-15], «Першій учительській конґресѣ на Подкарпатскôй Руси» [26, с. 117].

Cистема підвищення кваліфікації вчителів на території Підкарпатської Русі включала в себе методичні вчительські курси різних типів «вакаційні курси» (загальноосвітні, змішані та спеціальні (за фахом), які проводилися в Ужгороді та Мукачеві, «педагогічні кружки», роботу яких організовували при навчальних закладах у всіх районах краю, «студійні дороги» (проходження стажування у Празі, Брно, інших містах Чехословаччини). Перші курси з підвищення кваліфікації вчителів народних та горожанських шкіл, удосконалення їх методичної та професійної підготовки відбулися у 1920 році. Вони були організовані під час літніх канікул на базі вчительської семінарії у м. Ужгород і тривали протягом шести тижнів. Учителі під час проходження підвищення кваліфікації отримували безкоштовне проживання та харчування, їм оплачували витрати на проїзд та надавали науково-методичну літературу [28, с. 140]. Один із організаторів курсової підготовки І. Панькевич у журналі визначає мету навчання педагогів, подає ґрунтовний аналіз стану професійної підготовки та окреслює напрями розвитку системи підвищення кваліфікації вчителів у Підкарпатської Русі. Він зокрема зазначав, що основним завданням було «подати учительству найважнѣйшѣ вѣдомости изъ новѣйшихъ стремѣнь въ педагогоцъ и школьництвѣ а такожѣ подати учительству по разъ першій головнѣйшѣ даты изъ исторій литературы», окрім того, вчителі удосконалювали знання з граматики та вивчали творчість Т. Шевченка, М. Руданського, І. Франка [23, с. 6-8].

Одним із завдань нової школи було формування у молодого покоління громадянських компетентностей, виховання патріотизму, почуття любові до рідного краю, відродження історичної пам’яті. Тому велику увагу педагоги краю приділяли організації краєзнавчої роботи в школі. Вже у першому номері часопису публікується методичний матеріал «Наука родного краю», у якому подаються матеріали з історії Підкарпатської Русі, показується роль культурних надбань народу у формуванні духовних цінностей підростаючого покоління. Завданням учителя є «працьовати на тȏм полѣ народного увѣдомлення и для него класти основы межи дѣтьми котрѣ е будучностею тоѣ зѣмли» [17, с. 8].

Головний редактор «Учителя» – Іван Панькевич – першим у краї започаткував викладання в школах краєзнавства і народознавства, ввів до навчальних програм вивчення розробок із етнографії та етнології, він суттєво розширив вживання української мови у громадському житті Підкарпатської Русі. Також у часописі педагог друкує серію досліджень із даного напряму, зокрема «Квестіонаръ» – питальник для збирання місцевих говорів, у якому звертається до інтелігенції, священиків та вчителів із проханням збирати «наш обласний словарь» [12, с. 9]. Складання словника та укладання наукової граматики «руської» (української) мови було важливим завданням для розбудови нової школи. Із ініціативи шкільного реферату Підкарпатської Русі визначення правил етимологічного правопису на початку 1920-х років активно обговорювалося під час проведення нарад, з’їздів і конгресів учителів. Адже освітній процес, побудований на рідній мові, повною мірою забезпечував можливість учителям донести до своїх вихованців зміст народних традицій, звичаїв, менталітету народу.

Андрій Алиськевич у статті «Значѣня матерньоѣ мовы для школы» подав основні пріоритети викладання «материнською» мовою в школах для забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості, бо «лиш матерній языкъ выкладовый у школѣ веде до нормального и всестороннього розвитку дитини». А держава, школа та родина повинні забезпечити у повному обсязі права дитини на навчання рідною мовою, бо мова є дзеркалом душі народу, в якому пізнаємо характер і культуру народу [2, с. 1-6].

Таким чином, ми проаналізували суспільні передумови та регіональні особливості формування громадянського суспільства та шкільництва на Закарпатті на початку 20-х років XX століття. Вивчення наявних джерел засвідчує, що багатогранна діяльність провідних педагогів краю А. Алиськевича, М.Гулянича, І. Кузьми, І. Панькевича на сторінках часопису «Учитель» була покликана сприяти формуванню нової школи на засадах гуманізму, демократичних цінностей, любові до рідної землі, вихованню у підростаючого покоління високих моральних цінностей, пошуку нових форм і методів навчання.

Література

1.Агій Ф. Потреба новой школи. Учитель. 1927. Ч. 6–7. С. 15–16.

2.  Алиськевич А. Значѣня матерньоѣ мовы для школы. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 3. 10 марта (сухій). С. 1–6.

3.  Алиськевич А. Типы школъ. Якоѣ школы намъ треба? Учитель.1920. Рôчник I. Число 7. С. 1–4. Рôчник I. Число 8. С. 2–6. Рôчник I. Число 9. С. 3–6. Рôчник I. Число 10. С. 7–8.

4.   Бочекъ С. Еще про ходженя до школы. Учитель. 1921. Рôчник II. Число 1. С. 7–13.

5.   Волошинъ А. Братя и сестры! Учителѣ и учительницѣ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 1 и 2. 10 фев раля (лютого). С. 3–4.

6.  Вѣсти изъ учительского житя. Другій учительській конґресъ въ Мукачевѣ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 9. С. 6–7.

7.   Вѣсти изъ учительского житя. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 7. С. 8.

8.  Вѣсти изъ учительского житя. Учитель. 1921. Рôчник II. Число 4. С. 62–63.

9.  Гомоннай В.В. Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ – ХХ ст.). Видавництво «Закарпаття», 1992. С. 297.

10. Гуляничъ М. Нѣсколько словъ о нашихъ школахъ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 10. С. 3–5.

11. Закон України «Про освіту». С. 1–5. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

12. Квестіонаръ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 1 и 2. С. 9.

13. Клима В. Школьное дело и просвещеніе на Подк. Руси. Подкарпатская Русь 1919–1936. Ужгород, 1936. С. 101–105.

14. Кузма И. Про ходженя до школы. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 10. С. 1–3.

15. Кухта М.І. Роль педагогічної преси Закарпаття (20–30-ті роки ХХ ст.) у формуванні виховного національного ідеалу. Ужгород. 1997. 52 с.

16. Ліхтей І.М. Періодична преса Закарпаття 20–30-х рр. Нариси історії Закарпаття. Т. ІІ (1918–1945) / Редакційна колегія: І. Гранчак, Е. Балагурі, І. Грицак, В. Ілько, І. Ужгород: Закарпаття, 1995. С. 402–413.

17. Наука родного краю. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 1 и 2. С. 8.

18. Научнѣ вакаційнѣ курсы для учителѣвъ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 4. С. 7.

19. Організація учительства Пôдкарпатскоѣ Руси. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 8. С. 14–15.

20. Оріентаційна таблиця про теперѣшній станъ шкȏльництва въ Пȏдкарпатськȏй Руси. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 1 и 2. 10 февраля (лютого). С. 5.

21. Освіта Закарпаття: монографія / В.В. Химинець, П.П. Стрічак, Б.М. Качур, М.І. Талапканич. Ужгород: Карпати, 2009. 464 с.

22. Пагиря В. Наукова і громадська діяльність І. Панькевича на Закарпатті у 20–30-і роки. Матеріали наукової конференції, присвяченої пам’яті Івана Панькевича (23 – 24 жовтня 1992 року). Ужгород, 1992. С. 191–192.

23. Панькевичъ И. Деякѣ уваги зъ приводу вакаційныхъ научныхъ курсôвъ для учителѣвъ народныхъ школъ. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 8. С. 6–8.

24. Панькевичѣ И. Задачи учительства и школы на Подкарпатскôй Руси. Кôлька слôвъ съ приводу учительского конґреса. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 4. 10 апрѣля (цвѣтня). С. 5–7.

25. Панькевич І. Од выдавництва! Учитель. 1920. Рôчник I. Число 1 и 2. 10 февраля (лютого). С. 3–4.

26. Панькевичѣ И. Першій учительській конґресѣ на Подкарпатскôй Руси. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 5 и 6. 10 мая (травня). С. 117.

27. Службовый обѣтъ учительства. Учитель. 1920. Рôчник I. Число 7. С. 9.

28. Шикітка Г.М. Освітньо-просвітницька діяльність крайових педагогічних товариств Закарпаття (1919 – 1944 рр.) / Текст: дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / Ужгород. нац. у-т. Ужгород, 2016. 236 с.

Передрук з Альманаху “Українське Державотворення” (Вип.1, 2019)